Пауерліфтинг

Засновник Пауерліфтингу:

Боб Хоффман

Пауерліфтинг, як змагальний спорт, почав формуватися в 1950-х роках. Точного “засновника” важко визначити, оскільки спорт розвивався через внески багатьох людей. Однак Боб Хоффман, власник York Barbell, часто згадується як ключова фігура в популяризації силових видів спорту в США, що сприяло розвитку пауерліфтингу.

ScreenHunter_17_Oct-10_23.44

Сергій Олеоленко

Закарпатець Сергій Олеоленко став чемпіоном світу з пауерліфтингу

9c60e45d986f01e659193d28cc6b919f_cropped_666x500

Едді Голл

британський пауерліфтер, відомий своїм рекордом у тязі.

33021c46d8d21d9d09a84d3a64746038

Рей Вільямс

американський пауерліфтер, відомий своїми видатними результатами в присіданнях.

Larry-Wheels-Hora-svalov-a-powerliftersky-rekordman-ktory-prijima-5500-kcal-denne

Ларрі Вілс

олімпійська чемпіонка і багаторазова медалістка чемпіонатів світу.

Пауерліфтинг,[1] або паверліфтинг[2] (англ. powerlifting: power — сила, і lift — підіймати), — силовий вид спорту, в якому спортсмен долає вагу. Паверліфтинг також називають силовим триборством. Пов’язано це з тим, що як змагальні дисципліни в нього входять три вправи: присідання зі штангою на плечах, жим штанги лежачи на горизонтальній лаві і тяга штанги — які в сумі і визначають кваліфікацію спортсмена.

 

У паверліфтингу, на відміну від бодибілдингу, важливі силові показники, а не краса тіла.

 

При виступі порівнюють показники спортсменів в одній ваговій категорії. Оцінка йде за сумарною максимально взятою вагою у всіх трьох вправах. При однакових показниках перемогу присуджують спортсменові, що володіє меншою вагою. Порівнюючи спортсменів різних вагових категорій можуть використовувати формулу Вілкса або формулу Глоссбреннера (найчастіше використовує федерація WPC-WPO). Кількість міжнародних організацій паверліфтингу постійно зростає[3]. Але, незважаючи на децентралізацію, яка властива світовому паверліфтингу, найвідомішою і напопулярнішою залишається Міжнародна федерація паверліфтингу (IPF). IPF — єдина міжнародна організація в паверліфтингу, що є членом Асоціації Всесвітніх Ігор і Генеральної Асамблеї Міжнародних спортивних Федерацій. У 2004 році після тривалого процесу IPF отримала визнання МОК і підписала кодекс WADA, з 1964 паверліфтинг включений у програму Паралімпійських Ігор як «важка атлетика», а з 1992 року як паверліфтинг. Кількість країн-учасниць — 115, у Паралімпійських Іграх 2000 року вперше брали участь і жінки.

 

Історія

Пауерліфтинг виник з вправ, які важкоатлети використовували для збільшення результатів в основних рухах. Спочатку набір і порядок вправ відрізнялися від сучасних — крім звичних присідань, жиму лежачи, станової тяги, пауерліфтинг включав також згинання рук зі штангою стоячи (підйом на біцепс), сидячи, жим з-за голови та ін. Ці «дивні» з точки зору важкої атлетики, вправи, на межі 40-50-х рр. XX ст. здобули популярність на Заході, почали проводитися змагання. А в 50-60-х рр. почав формуватися пауерліфтинг в сучасному вигляді. До середини 60-х років були визначені правила змагань і стали регулярно проводитися чемпіонати національного рівня.

В листопаді 1972 р. була заснована Міжнародна Федерація Пауерліфтингу (IPF), а через рік, в листопаді 1973 р. пройшов перший чемпіонат світу. В 1980 році в Ловеллі, штат Массачусетс, США жінки вперше взяли участь в чемпіонаті світу, а в 1989 р. IPF об’єднала чоловічий та жіночий чемпіонати.

В 1986-му р. було засновано Всесвітній Конгрес Пауерліфтингу (WPC)[4], згодом з’явилися й інші альтернативні міжнародні організації.

Сучасний стан

Основною дисципліною в сучасному пауерліфтингу є триборство — присідання, жим і тяга. Регламент перейшов за спадщиною від важкої атлетики — в кожній вправі по три підходи, якщо у вправі вага не підкорилася жодного разу, спортсмен вибуває зі змагань, але судді можуть дозволити спортсмену продовжити боротьбу за малі медалі в окремих вправах, якщо той добросовісно виконував свої підходи.

Крім триборства, проводяться змагання по одній окремо взятій вправі — жиму штанги лежачи. Практично у всіх федераціях були розроблені додаткові нормативи для цього. Поряд зі звичайним жимом штанги максимальної ваги, дедалі більшу популярність здобуває багатоповторний — «народний» жим (жим штанги з масою самого атлета на рази) і «російський» жим (жим штанги фіксованої маси на рази). Фактично, для осіб з пошкодженнями опорно-рухового апарату, жим лежачи залишається єдиною доступною силовою вправою.

Спорядження в пауерліфтингу

Тепер у паверліфтингу застосовують таке спорядження: пояс, бинти на коліна і на зап’ястя, майка для жиму лежачи, комбінезон для присідання, комбінезон для станової тяги і деякі інші. Спорядження в паверліфтингу з’явилося з метою захисту від травм, при цьому за рахунок жорсткості тканини дала надбавку в 5-15 кг у кожному русі. Однак, за останні роки, виробники спорядження для паверліфтингу так удосконалили свою продукцію, що середня надбавка у кожній вправі досягла 50 кг, а максимальна доходить до 150, в окремих випадках — ще більше. Цей факт, а також тотальне використання допінгу на аматорському рівні при відсутності ефективного контролю, викликали стрімке зростання нормативів паверліфтингу за останні 10 років.

Кілька технік спорту:

Присідання зі штангою

Техніка виконання починається з того, що штанга розташовується на плечах спортсмена. Спортсмен присідає доти, доки стегна не опиняться паралельно підлозі або нижче, потім повертається у вихідне положення.

Жим штанги лежачи

Штанга піднімається зі стійок і опускається до грудей, потім спортсмен вичавлює її вгору до повного розгинання рук.

Тяга штанги

Спортсмен нахиляється, бере штангу і піднімає її вгору, випрямляючись у попереку, доти, доки не стане стояти прямо зі штангою в руках.

Кошик для покупок