Кунг-фу

Історія появи кунг-фу

Наразі вчені сходяться на думці, що кунг-фу є давнім бойовим мистецтвом, яке з’явилося ще на зорі цивілізації. Про це говорить відточеність рухів та сувора філософія, яка поступово перетворюється на сенс життя кожного бійця. Як воно сталося? Найраніші відомості про цей спорт знайдені в документах і манускриптах, написаних за часів правління династії Шан, що правили в 17 столітті до нашої ери, а також за правління Чжоу в 221 році до нашої ери. Мистецтво, що збігається з рухами з кунг-фу, у цих документах названо танцями. Воно прямувало не заради розваги і не показувалося на великих святах. На тренуваннях ці рухи виконували солдати, оскільки весь танець був спрямований на покращення витривалості та морального духу. Крім того, імператори на той час любили влаштовувати свята двічі на рік, під час яких обиралися найкращі бійці. Завдяки любові знаті до бойових мистецтв, у той період кунг-фу пережив свій розквіт: відкривалися школи на чолі з елітними майстрами, розвивалося озброєння та створювалися мечі, поступово відточували техніку володіння холодною зброєю.

У період правління будинків Цинь і Хань, розвиток бойових мистецтв став повільнішим, проте не залишав своєї популярності. У цей час також часто влаштовувалися турніри, але найбільшої популярності набували виступи від визнаних майстрів. Так, донині в історії кунг-фу закріпився легендарний танець із мечем, який виконав Сян Чжуан.

Сильні зміни зазнав кунг-фу у період першої та другої світових воєн. У цей час на Китай було здійснено збройні атаки з боку Японії, які призвели до глобальної окупації. У цей час повністю зійшли нанівець всі бойові мистецтва, оскільки багато майстрів кунг-фу, які намагалися дати відсіч і захистити свої сім’ї, було вбито. Лише невелика кількість учених чоловіків змогли врятуватися та продовжили популяризацію бойових мистецтв по всьому світу.

Філософія кунг-фу

Філософія кунг-фу широка у всіх сенсах, вона має на увазі фізичну та духовну досконалість і подальше застосування його в житті, роботі та інших сферах. Досягнення внутрішньої досконалості відбувається з допомогою вирішення внутрішніх конфліктів. Тож у кунг-фу практикуються як фізичні тренування, а й духовні: тренування особистості, тренування свідомості. Фізичні тренування поділяються на внутрішні та зовнішні. Навчаючись зовнішньому стилю, людина вчить практичні речі, наприклад, ушу.

Внутрішні спрямовані на володіння тілом та внутрішньою енергією. Вивчаючи внутрішній стиль, людина практикується за принципом внутрішнього до зовнішнього. Одним із популярних та відомих стилів – тайцзицюань, де робота акцентується на енергії ци.

Тут учень спочатку вчиться зовсім володіти тілом, тільки потім приступає до роботи з більш тонкими поняттями, такими як енергія ци.

Стилі у кунг-фу

Видів чи стилів китайського традиційного мистецтва безліч, за різними даними, їх від 100 до 400 штук. Популярними стали 10 штук:

1. Кулак монастиря Шаолінь чи Шаоліньцюань. Народження цього стилю відбулося у Суншані (буддійському монастирі). Його можна дізнатися з характерних акробатичних рухів (стрибки, перекиди), а також потужні удари кулаками.
2. Тайцзіцюань. Вчені сперечаються щодо походження стилю. Тайцзицюань характеризується повільним, плавним, диханням та плавними рухами.
3. Він чунь. Відомий завдяки однойменним фільмам. Застосовується для захисту людини, що захищається йде з лінії атаки і завдає ударів.
4. Багуачжан. Практикуючий ходить по колу і завдає ударів.
5. Сіньїцюань. Використовувався солдатами Китаю, у ньому не використовують грубої сили, але б’ють сильно.
6. Цайліфо. Стиль схожий на бокс – важкі, розгонисті удари руками та передпліччям.
7. Бацзіцюань. Вирізняється вибуховими ударами.
8. Танланцюань. Стиль богомола, швидкісні та безперервні удари по супротивнику.
9. Наньцюань. Російською означає “південний кулак”. Це особливий вид кунг-фу, створений у південних провінціях Китаю. Поєднує в собі безліч технік та стилів мешканців півдня.

Чанцюань. Це особливий стиль, у якому боєць повністю випрямляє руки чи ноги під час удару. За рахунок цьог