Йо́га

Засновник гімнастики:

Патанджалі

Йога – це давня практика з глибоким корінням в індійській філософії, яка не вважається спортом у традиційному розумінні. Вона включає в себе фізичні вправи, дихальні практики та медитацію з метою досягнення балансу між тілом і розумом. Засновником або творцем йоги в тому вигляді, в якому ми її знаємо сьогодні, вважати когось одного неможливо, оскільки вона розвивалася протягом багатьох століть. Однак ключовою фігурою в систематизації йоги був Патанджалі, який склав “Йога-сутри” близько 2 тисячі років тому. Цей текст, як і раніше, вважається основоположним у практиці йоги.

Оскільки йога не є конкурентним видом спорту в звичайному розумінні, немає офіційних світових чемпіонатів під егідою міжнародних спортивних організацій, як в інших видах спорту. Проте проводяться різні йога-чемпіонати та фестивалі, де практики можуть демонструвати свої вміння.

Більше відео

Йо́га [К. 1] (від санскр. योग, yoga IAST— «єднання» «підкорення», «запрягання»)[1][2] — система психопрактики; духовна, ментальна та фізична практична методика зміни свідомості, тіла, та психіки. Сукупність різноманітних індійських духовних і фізичних методів. Йогу практикують як нерелігійні люди так і учасники різних напрямків індуїзму та буддизму з метою керування психікою та психофізіологією індивіда задля досягнення обраного психічного й духовного стану. Йога — езотерична система в індійській традиції, що несе в собі архетипну ідею духовного розвитку[3]. Відома, як мінімум, починаючи з II ст. до н. е.

Мета йоги — зміна онтологічного статусу людини у світі[3].

У західний світ йога проникла в кінці XIX — на початку XX століття й здобула значну популярність у 1980-х як система фізичних вправ[4], хоча в Індії вона не стільки фізичні вправи, як медитативна й духовна практика[5].

В Індії вважається, що практика йоги має лікувальний ефект, а також що йога допомагає людині здолати різноманітні недуги. Численні дослідження пробували встановити ефективність йоги як додаткового засобу при лікуванні раку, шизофренії, астми та захворювань серцево-судинної системи[6][7]. Результати не дали однозначної відповіді[6][7]. 1 грудня 2016 року ЮНЕСКО включила йогу у список нематеріальної культурної спадщини[8].

Історія йоги[ред. | ред. код]

Відповідь на питання про те, коли зародилася йога, губиться в давнині. Уже у ведичних Самхітах йдеться про аскетизм, а аскетична практика (тапас) згадується в ранніх коментарях до Вед Брахманах. Однак, йога могла зародитися ще раніше, у доведичній Індії. На печатках часів Індської цивілізації, знайдених у Пакистані, є зображення, що нагадують людей в позах медитації, які можна розцінювати як свідчення на користь такої гіпотези, хоча вирішальних доказів немає.

Техніка досягнення вищих станів свідомості розвивалася в традиціях шраманів та Упанішад.

Чакри

Беззаперечних свідчень існування медитації в добуддійських брахманічних текстах не існує. Перші тексти, які описують техніку медитації, належать буддійській літературі. В індуїстських текстах термін йога вперше зустрічається в Катха-упанішаді, де мова йде про контроль над почуттями і вищий стан, в якому діяльність розуму припиняється. Подальший розвиток поняття йоги зустрічається в Упанішадах середнього періоду, в Махабхараті, зокрема в Бгаґавад-ґіті та в Йога-сутрах Патанджалі (II ст. до н. е.).

Патанджалі вважається засновником філософії йоги. Хоча сам Патанджалі не вживає терміну «раджа», описана ним система відома як раджа-йога (королівська йога). Суть йоги дається в другій сутрі:

Йога — це заборона зміни свідомості.

Використання слова ніродга (заборона) свідчить про те, що Патанджалі був обізнаний із буддійськими ідеями і включив їх у свою систему, та не доводить приналежність Патанджалі до будь-якого релігійного напрямку. Існують також інші переклади, та коментарі Йога-сутри Патанджалі^[9].

Сутри Патанджалі стали основою системи, яку називають аштанґа-йога (йога восьми щаблів): ями, ніями, асан, пранаями, пратьягари, дгарани, дг’яни та самадгі.

З точки зору цієї школи найвищий досяжний стан свідомості не відкриває ілюзорності різноманітності світу. Раджа-йога вважає буденний світ дійсним, а тому найвищий стан свідомості є тільки відкриттям самого себе, а не єдиного для всіх людей універсального абсолюту.

У «Бгаґавад-Ґіті» термін йога використовує в багатьох значеннях. Її шостий розділ повністю присвячений практикуванню йоги, включно з медитацією. «Бгаґавад-ґіта» описує три системи йоги: шлях діянь (карма-йога), шлях відданості (бгакті-йога) та шлях знань (джняна-йога).

Філософія[ред. | ред. код]

Філософія йоги опирається на найдавнішу філософську систему Індії санкх’я, приймає її метафізику й теорію пізнання, відрізняючись від неї вірою у всесвітній дух Параматму, іншими словами — у Бога. Йога, як і санкх’я дуалістична — світ, з її точки зору має дві першооснови — ідеальну (пуруша) та матеріальну (пракріті). Ідеальна першооснова світу плюралістична, тобто складається з окремих душ (джива). Матеріальна пракріті єдина і пронизує все, зв’язуючи індивідуальну душу з тілом людини та її думками. Мета йоги — звільнитися від цього зв’язку, і різні напрямки й школи йоги пропонують свої методи для досягнення такого стану.

Джива — чиста свідомість, але через незнання вона пов’язує себе з розумом (чіттою), який є продуктом пракріті, й у якому саттва домінує над раджасом і тамасом. Чітта сама по собі не має свідомості, але через близькість до дживи відображає її, а тому здається розумною й обдарованою свідомістю. Патанджалі стверджував, що звільнення можна досягнути завдяки безпосередньому пізнанню відмінності власного я від фізичного світу, зокрема від власного тіла, від власного розуму та від власного его (вівека-джняна). Цього можна добитися тільки обмежуючи функції тіла й почуттів та думок, разом із тим зберігаючи трансцендентну самосвідомість.

На відміну від санкх’ї філософська система йоги теїстична. Бог (Параматма) вважається найвищим об’єктом, на якому може зосереджуватися думка. Бог — досконала істота, вічна й присутня у всьому, має досконале знання й не має недоліків. Йога доводить існування бога таким аргументом: будь-що, що має ступені повинно мати максимум. Існування різних ступенів пізнання означає з необхідністю існування досконалого знання. Той, хто має досконале знання є богом. Розвиток світу відбувається завдяки сполученню пуруші та пракріті, а причиною занепаду є припинення такого сполучення. Але сполучення не властиве ні пракріті, ні пуруші. Отже, повинна існувати верховна істота, яка встановлювала б зв’язок між пракріті та пурушею у відповідності з моральними ціхами окремих душ.